#тексти

***

Фортеця Арденфолл бурлила вечірніми справами, та всі вартові мимоволі притихали, коли коридором крокувала Еллара, голова стражі. Її присутність діяла на всіх, наче холодний гірський вітер. На всіх — окрім однієї.
Кіто стояла посеред внутрішнього двору, де висів наказ:
 «Заборонено проводити магічні експерименти поза тренуваннями». Ця табличка була адресована одній спеціальній вже відомій усім людині, яка час від часу «забувала» розпорядок тренувань та правила безпеки до себе та й інших.
Навколо дівчини літали шість вогняних сфер, потріскуючи іскорками.
— Ти знущаєшся з мене?! — голос Еллари пройшовся двором, як удар клинка по каменю.
— Я ж обережно, — невинно відповіла чаклунка, та мурашки пройшлись потилицею.
— Ти влаштувала феєрверк під вікнами казарми. Вдруге за тиждень. А зараз я бачу тебе тут, хоча ти повинна бути в моєму кабінеті і тихо міркувати варіанти захисту краю від тебе.
— Ну, — зітхнула Кіто. — але зараз я точно все розрахувала…
І саме в цей момент гучно луснули сфери.
Еллара підійшла впритул.
— Знаєш, що дивно? Ти чомусь знов забула свою обіцянку та ігноруєш один-однесенький простий наказ, а потім мені писати звіт про порушення, але при цьому покривати тебе. Те, що ми зустрічаємось, відомо всім і кожному у цій фортеці та Голові. Але це не означає, що я буду постійно покривати твою дурну голову від нього.
— Сьогодні, — продовжила Еллара, — я маю два варіанти:
1. скласти офіційний рапорт про непокору, де я не буду шукати тобі виправдання;
2. або вважати це “порушенням особливої категорії” і розібратися самій.
Кіто ковтнула повітря.
 Тон командирки був не сердитий — гірше. Він був небезпечно спокійний.
Кайрін раптово почервоніла, згадавши, що на них дивляться вартові.
 Хоч стражі й прикидалися зайнятими, але це нікого не обманювало.
— Можемо… якось обійтися без глядачів? — пробурмотіла вона.
— Ти створюєш глядачів сама, — сухо відповіла Еллара. — І ти чудово знаєш, що означає “особлива категорія”.
Командирка взяла Кіто за зап’ястя — не боляче, але безапеляційно — і повела крізь бічний прохід між вежами.
— Ти поставила під загрозу людей, — сказала Еллара. — і я не збираюся робити вигляд, що це дрібниця.
— Ну це ж випадково…
Неочікувана зупинка та дзвінкий ляск долонею по її сідниці перервав виправдання.
— Це за брехню, — сказала Еллара.
— Бо ти чудово знала, що тобі взагалі заборонено займатися цим поза тренуванням.
Кіто опустила очі. Сором проявлявся червоним кольором на щоках; вона знов відчувала себе не дипломованим магом, а курсантом, яку зловили на місці злочину.
— І ще одне, — продовжила Еллара, схрестивши руки.
— Наступне порушення — і ти відпрацьовуєш місяць поруч зі стражниками. Без магії.
У повному спорядженні.
Кайрін аж похитнулась.
— Це… це жорстоко!
— Це дисципліна.
Тиша зависла між ними.
 Кіто виглядала винною, розгубленою і такою, ніби насправді шкодує.
Еллара нахилилася ближче.
— Я тебе попередила. Останній раз. Лагідно. І якщо ти ще раз, один, єдиний, останній в моєму терпінні раз змусиш мене рятувати вартових та фортецю від твоїх «це всього лише проста сфера» — я додатково зроблю покарання публічним. Те саме покарання «останньої категорії».
Чаклунка зойкнула тихо і серйозно кивнула: — Добре… Я більше не порушуватиму.

— І що саме вплинуло так на твоє рішення? — уточнила Еллара.
— …Не хочу, щоб ти ображалася, — видихнула Кіто.
Командирка вперше посміхнулася.

— І ти мені подобаєшся. Пішли. Я ще мушу переконатися, що казарму привели до ладу.
І хоча обличчя мага усе ще палахкотіло від сорому, вона крокувала поруч із Елларою на диво тихо.
Нічого не вибухало.
Поки що.

***