#писулі
В День письменника як не написати щось на затравку?))
В ЛЮДИ (початок)

Зустрічі з цим порщиком зазвичай починались з мого дзвінка з проханням. Того разу почалось так само:
- ..Відшмагаєш мене?
- Коли?
- В цю суботу.
- А якщо не в суботу?
- Тоді аж місяця через два, а поплакати б зараз.
- Ну, дивись: якщо згодна підвищити градус, то можу.
- Підвищити градус - це до гематом на всю попу?..
- Не роби з мене живодера. При глядачці і з другою нижньою ти порота - час виходити в люди.
- Ти знаєш, я не публічна.
- А це не публіка, це тепла, навіть гаряча, домашня обстановка. Пам'ятаєш, згадував знайомого з двома подружками?
- Ті, що як шведська сім'я?
- Ага. Запросили на дачу, в них типу "суботнє покарання". Хочеш - приєднуйся.
Взагалі-то ми давно обговорювали подібне, але як фантазії, без жодної конкретики.
- Ааа... поротимете ви обидва?..
- Це як хочеш. Але попереджаю, "швед" зліший. Бажаєш жорстко - потримаю. Хоча мені буде тебе невимовно шкода.
- Як раз НЕ хочу. Сором то одне, а лягати під невідомого - інше.
- Без проблем, тебе - я, дівок - він. Двох обробити вже тяжка фізична праця, куди третю.
- А господарі взагалі погодяться? Що ми так вже все розклали
- Погодяться. Казали, що можу прихопити когось. Ти, як завжди, вмієш втратипи)) Тільки ми їдемо в п'ятницю ввечері.
- А якщо сама доберусь в суботу?.. В п'ятницю ніяк(
Пізніше отримала повідомлення з "підтверджено", адресою і навіть номерами та розкладом маршруток.
Дачу знайшла швидко. Цегляний двоповерховий будиночок з двома берізками біля воріт. В моєму рідному містечку постійне житло у більшості менше.
- Бачиш, як зручно: завжди свіжі різки, - пошуткував Верх, зустрівший мене коло воріт. Я насторожилася:
- Але ж сьогодні не різками?.. - на різки в мене паніка.
- Планував, але, чесно кажучи, вчора загуляли, сьогодні заспали - не встиг. Ще й раптово, з приводу, почали. Так що ти зразу в бій.
Ми зайшли в будинок, Верх кивнув на одні з дверей:
- Швидко мий руки-ноги-попу і роздягайся. Ти ж любиш "з порогу".
П'ять хвилин. Я покурю і тебе заберу.
Я швиденько вправилась у ванній, роздяглася до трусів, склала одяг в рюкзак і стала у нижньої сходинки, прикривши руками навхрест груди.
Стояти майже голою у чужому помешканні ще той мандраж! Хоч би ніхто з господарів не спустився до повернення Верха!
Він не забарився. Хмикнув на моє прикриття і скомандував:
- Труси знімай! Сказано, як завжди.
Я зашарілася:
- Але ж... на квартирниках...
- Це не квартирник, вже казав. Групова сесія, любителька дефініцій. І нижні на ній голі. "Майстра і Маргариту" читала? Вважай, бал у Сатани. Зауваж, Сатана - не я, я ангел!
Під насмішливом поглядом Верха зняла останнє прикриття і змінила руки, прикривши однією низ лобка.
- Нашо ця цнотливість, якщо зараз все виставиш?)) Йди вперед, рюкзак візьму.
- Як я з'явлюсь перша?.. Давай, за тобою...
Прилетів ляпас по щоці:
- Пішла, я сказав. Розпатякалась! Берези таки наламаю!
З колотуном від хвилювання, я почала підніматися по крутих сходах, розуміючи, що мої сідниці виграють майже перед обличчям Верха.
Славабогу, кімната на другому поверсі виявилась за зачиненими дверима. Я зупинилась на площадці, пропускаючи Верха.
- А ну, зроби руки, як треба, цнотливиця!
Втупившись у підлогу, я прибрала руки за спину.
Верх взяв мене за вухо, відчинив в двері і підштовхнув в комнату.
З'явитися перед трьома незнайомими людьми голою, не прикритою хоча б руками - це... Глянути на господарів було вище моїх сил.
- А ось і гостя, з корабля на бал.
Я типу кивнула присутнім, вимовити щось не змогла.
- Вчасно) Приєднуйся до моїх Киць, - голос господаря звучав привітливо.
Приєднатися полягало у стати на коліна на диван, задом до центру зали. Бо Киці стояли так, наразі обернувшись, щоб мене роздивитись.
Господар лаштував щось по центру.
Верх махнув мені виконувати. Червона як рак, я пройшла до дивану. Жінки кивнули мені і посунулись, даючи місце.
- Кицьок вже трохи зігріли, залишилась ти. Попу ближче до мене, прогнися!
Я виставила попу, уявляючи сцену збоку, і Верх відляскав її долонею. Рука в нього важка, "розігрів" - повноцінна порція. Коли самі, до кінця я вже скрикую і сичу. Тут мені було соромно зразу голосити, схиливши голову я лише кривилась, закусивши губу. Господарки вивчально-радісно спостерігали. Чи дивився господар, не могла бачити.
- В мене все готово, - пролунав його голос. Верх припинив ляскати. - Ну, що, шикуйсь в чергу. З кого почнем?
- Та давай з твоїх. Моя нехай до тями прийде...
(далі буде)