#писулі
Третій не зайвий (початок)

-Привіт, у мене до тебе справа, - тон у давнього приятеля, Макса, як завжди, діловий і вельми поважний.
– Слухаю.
- Це з приводу твоїх екстремальних уподобань…
О-о, цікаво! Так він називає мою цікавість до порки:
- Невже захотілося когось відшмагати?
- Ну, ти сама казала: я для цього занадто лінивий...
- Тоді що?
- Познайомився з дідом. З нашого бізнесу, з самих верхів. Зараз частіше за кордоном, але на пару місяців має проєкт у нашому місті. Я й раніше помічав його дивне ставлення до жінок, навіть гадав, що він нетрадиційний. А вчора ми «злегка» випили і він доволі відверто купу наговорив.
Виявилось, жінки кілька разів серйозно підставили бідосю. І спочатку він страшенно зненавидів жіночу стать. А згодом ненависть змінилася бажанням вказувати жіноцтву їхнє місце не минуло. Коротше, він дуже хотів би відшмагати жінку, але з його положенням у суспільстві важко знаходити об'єкти. З повіями зв'язуватися не хоче, вламути соплячек з вулиці - хто знає, де на них потім натрапиш!.. Дід мені дуже потрібний. Бачу, що подобаюся - він може мене просунути. Я вже закинув, що дуже пана розумію, сам тримаю свою подругу в строгості і не цураюся дати їй по задниці. Може, розіграємо сценку?
- Ти хочеш мене відшмагати в його присутності?
- Скажімо, я почну. Запросимо діда в гості - ти в чомусь провинишся, і я вирішу тебе покарати. А щоб було ще соромніше, запропоную це зробити гостеві.
- Думаєш, він погодиться?
- Ну, у нас буде ще кілька вечорів у барі... Встигну вкласти йому в голову цю думку.
- Ммммм, гаразд...
- Будь готова, незабаром подзвоню. Через пару днів я отримала лаконічне смс: «Зустрічаємось сьогодні о 8-й. Дід готовий» Справді, навіщо витрачати час на дзвінок? Хоч би приписав, чим поротимуть...
О пів на восьму я на квартирі у приятеля. Закінчую приготування столу, коли приходить гість. Жвавий, але непоказний дідок. Не дивно, що жінки не дуже його цінували. Та в моїй Темі такі якраз особливо старанні.
– Це моя подруга Юлія.
- Сергій Леонідович.
- Дуже приємно! Даруйте, не можу подати руку, - я трохи вклонилася гостю, тримаючи в руках тарілки з тарталетками.
- Гість на порозі, а ти не готова! Стіл мав бути накритий ще п'ять хвилин тому! - прикрикує на мене приятель, і я винно опускаю голову.
- Вибач, зараз закінчу.
- Ти заробила собі бали! Прошу в кімнату, влаштовуйтесь… - звертається приятель до гостя, який з цікавістю спостерігає моє "виховання".
Приношу останні страви, сідаємо за стіл. Точиться ніпрощо-розмова, Макс раз за разом обриває та аб'юзить мене, а Сергій Леонідович задоволено всміхається таким випадам.. Подаю чай. Час розпочинати гру...
(далі буде)