#писулі
Коли коту нема чого робити, він яйця лиже@ А я графоманю. На когось діють фото, комусь тре відео - а я люблю літери, тицяння пальцями по клавішах (кажуть, дрібна моторика розвиває інтелект))).

Навчальна посібниця (початок):

- Дозволиш подивитися, як тебе шмагаю? Привіт!
Люблю свого екзекутора за ввічливість: поздоровкатися не забув. Що навіть не чулися місяці три-чотири, фігня - з місця в кар'єр.
- Нуууу... мені дійсно не завадила б порка... Але при спостерігачі... Хто це?
- Ти ж сачкуєш раз за разом - вирішив знайти ще когось. Наче домовилися, але вона ще не порота, дуже боїться. Попросила подивитися, як це відбувається. Ми ж наче говорили, що таке може бути?
Угу, говорили. Триста років тому, пару слів за чаєм. Проте... "ВонА", вже легше.
- "Вона" молода? Яка на вигляд? Хто взагалі?
- Молодша тебе, але не набагато. Ростом нижча. Комплекція плюс-мінус твоя. Працює чи то бібліотекаркою, чи то вчителькою - не зрозумів. Вона з N. (сусіднього містечка). Приїздить сюди на вихідні до тітки.
- І як це має бути?
- Та як... Звичайно. Роздягнешся - ляжеш - отримаєш. Дівка постоїть поряд, подивиться. Потім ти вільна, а ми з нею попрацюємо. Якщо не втече від твої криків. Ти б не дуже волала, га?
- Так не дуже лупи...
- Оце вже нііі!.. Ти пропустила щонайменше дві процедури - маю всипати і за них...
- А якщо "Вона" погодиться, зможу подивитися, як ти її?..
- Це навряд, чесно скажу. Дуже полохлива. Навіть за роздягання торгується...
- До слова, а як з моїм роздяганням?..
- В сенсі? Правило не змінне: все геть! на крісло в чому мати народила... Хіба проблема? При жінці ж заголятимешься, не при чоловікові...
- Не проблема, якщо жінка страшніша. А якщо мандель? Мало, що бачитиме як шмагають, ще і комплексуватиму від порівняння тілесів.
- Облиш! Зроблю все можливе, щоб тобі якнайшвидше стало не до порівнянь!..
...
Я точно не спізнилася, бо херр екзекутор (з прізвища) мав німецьке коріння і навіть девайси на столику розкладав рівнесько-паралельно, що казати про час.
Не спізнилася, але "Вона" вже прийшла.
- Добрий! Не змінилася. Роби зразу все, що потрібно, і приходь в зал, ми кавуємо. Твої речі на місці.
Ну, ще б! Чи в сенсі маю дякувати, що не виставлені за поріг через кілька відмов від зустрічі?..
Швиденько освіжаюся і йду в залу.
Вона точно молодша. І наче худіша. Хоча знизу фігуриста. Чи то так сидить?.. Швидкість думок за секунду спринтерська. "Вона" так само сканує мене. Мармизка миленька. Підходжу до столика і присідаю на крісло.
- Ольга - Олена. І поки досить. Бо Ольга, з якогось дива, порушила кілька правил. Це не припустимо...
Я отямлююсь, підіймаюсь і опускаю очі долу.
- Вибачте, подумала...
- ...І це зайве. Думаю я - ви виконуєте. Вважав, для Олени, а, виявляється, і для Ольги: все за встановленим порядком, нічого без наказу чи дозволу, погляд вниз, чекати - слухати - виконувати. Чи ти навмисно? Продемонструвати гості покарання за неслух?..
- О, ні-ні... перепрошую... я... від незвичної ситуації...
Покаранням є пробка. Картинка вставляння її при гості дає хвилю жару.
- То зроби, як належить, не гай часу. Бо, сподіваюся сьогодні на подвійну роботу...
Навіть не дивлячись, бачу котячу посмішку екзекутора до гості.
Як належить - це далі коридора бути голою. Повертаюсь до шафи, скидаю одяг і білизну (акуратно склавши на полицю) і на поватнівших ногах ступаю до порога зали.
- Швидше! Швидше! - Прикрив руками соски та лобок, затамовую подих і заходжу.
Жінка жінкою, екзекутор давно роздивився, що схотів - але бути голою при двох вдягнених дуже ніяково. Боковим зором бачу, що гостя намагається робити вигляд "нічого незвичного".
Підходжу, опускаюся на коліна. Це ще один пункт Правил:
- Прошу відшмагати мене...
Секундна пауза - і отримую пару ляпасів по щоках.
- За порушення правил. Ще один вибрик - роздвигатимеш сідниці.
Червонію до кінчиків вух, в низу живота спазм
- Бачиш, Олена, я не садист, виконую те, про що просять... Головою до вікна, стань раком! Порушила режим, пропала на кілька місяців - перевірю, що там з задом... - Це вже мені.
Ну, як же без знущання. Екз обмацує сідниці, дає пару шльопків і повертає увагу на гостю. Я лишаюся у позі.
- Як, Олена, не страшно так? Хіба ніяково, бо зашарілася, але покарання без сорому не покарання. Та тобі зарано червоніти, наразі це справа Ольги. Як, Оля, достатньо почервоніла? Постав ноги ширше! Чи таки вставимо пробку? Покажемо гості всю програму?
- Достатньо... - вийшло з хником, але ноги розставляю.
- Добре. Сьогодні сором вже стимульнули, за рахунок гості, залишимо на наступний раз. Допиймо каву, поки зовсім не вистигла - і до різок. Сьогодні з вишняка, а взагалі-то... - він пускається у філософії про кращі різки, а я, з виставленою на огляд попою та іншим, чекаю... Хвилин десять видаються за годину. Нарешті чую, що парочка підвелась.
- Встати! - спираючись на протягнуту руку, підіймаюся і я. - До крісла. Йди вперед!
Від зміни положення в голові шумить. Ноги трохи затерпли. Крісло, прилаштоване для шмагання, в іншій кімнаті, через відносно довгий коридор. Мій "шлях на Голгофу". Правда, без зупинок, а сьогодні і без "батога". Бо інколи Його Величність воліє прогнати із залу до "екзекуційної" ременем.
Ступаю попереду процесії, встигаючи уявити, що бачать мої послідовники... Оххх...
(далі буде)