Голки. Як це могло б бути)) мрії мазохістки.

Він почав з живота ... я прислухаюся до своїх відчуттів ... начебто все норм ... кожна голка входить як у тепле масло. Трохи боляче...трохи приємно, але лише як прелюдія... Він опускається нижче..до лінії бікіні... як не дивно - у мене ніякого занепокоєння чи страху. .тільки цікавість- як я прийму це ...
Укол - вхід- все ок... ще укол ... як укусик комарика ... смачно ... але хочеться більше емоцій ...
Він розуміє це і опускається ще нижче.
Перший прокол статевих губ був несподіваним і від нього запаморочилось в голові.
Оооххх..
Дааа..
Ось це вже смачно.
Пішла друга голка. Вона проходить через одну губу і виходить через другу... я із заплющеними очима...я не хочу Це бачити - бачити - це означає боятися. А я хочу лише відчувати...
Біль пронизує тіло - різкий ... гострий ... як тонкий ніж ... . Він вбирається стоном і потом ... мої руки міцно стискають подушку ... Його голос тримає мене
- Не сіпайся! Доведеться переколювати!
Як же я обожнюю коли Він розмовляє зі мною під час ... коли наказує ... Його голос діє сильніше ніж найміцніші пута. Саба в мені радіє.
Я завмираю ... збираюся ...
Вдих - прокол ... видих ... голка виходить з іншого боку ...
У голові паморочиться. Я вже п'яна.
Він переходить знову на живіт ... це як відпочинок для мене ... я відновлюю дихання і видихаю ...
Запаморочення проходить ...
Він відчуває мене і знову йде вниз.
І знову моє тіло конвульсує.
Завжди для мене піська була дуже чутливою зоною ...але сьогодні ...я так кайфувала що це не передати словами  ...

Він закінчив
- Іди подивися на себе в дзеркало!
...
Я ледве встала ...голова йде кругом, у вухах дзвін, погляд затуманений - я стою і дивлюся на себе в дзеркало  ...але я нічого не бачу ..я лише грудка відчуттів..я лише чутлива зона...Він бере стек ... удар ... один ще один ... я згинаюся навпіл ... очі закриті ... тримаюся за стінку ..
- Встала! Ноги ширше!
Я підкоряюсь.
Знову серія ударів по промежині. ..
Я вже не на цьому світі.
Відчуваю, що щось тепле потекло по ногах.
Між ніг уже утворилася маленька калюжка крові. І від її виду – мене відносить ще далі.
Хочеться сісти навколішки і обмазатись цією кров'ю. . Обличчя ..губи, груди .. щоб я вся була в крові .. хочеться щоб Він продовжив ...взяв у руки ніж і порізав мене ...або ще голки. .. в обличчя, в губи ... в соски ... все одно ... кров це так збуджуюче ...
Я тремтячим голосом:
- Може продовжимо?
- Ні!
І Він починає виймати голки ... я чекала що буде хоч ще трохи боляче - але на жаль ))) виймати це не ставити ... я все ще п'яна ... калюжа крові все зростає ... вона так мене вабить ...
Він знімає останні голки ... і я не змогла втриматися ... проводжу пальчиком по цівці... і облизую її - вона така смачна, тепла. ..смак металу на язиці ..і мене знову забирає в далечінь..

#писулі
В День письменника як не написати щось на затравку?))
В ЛЮДИ (початок)

Зустрічі з цим порщиком зазвичай починались з мого дзвінка з проханням. Того разу почалось так само:
- ..Відшмагаєш мене?
- Коли?
- В цю суботу.
- А якщо не в суботу?
- Тоді аж місяця через два, а поплакати б зараз.
- Ну, дивись: якщо згодна підвищити градус, то можу.
- Підвищити градус - це до гематом на всю попу?..
- Не роби з мене живодера. При глядачці і з другою нижньою ти порота - час виходити в люди.
- Ти знаєш, я не публічна.
- А це не публіка, це тепла, навіть гаряча, домашня обстановка. Пам'ятаєш, згадував знайомого з двома подружками?
- Ті, що як шведська сім'я?
- Ага. Запросили на дачу, в них типу "суботнє покарання". Хочеш - приєднуйся.
Взагалі-то ми давно обговорювали подібне, але як фантазії, без жодної конкретики.
- Ааа... поротимете ви обидва?..
- Це як хочеш. Але попереджаю, "швед" зліший. Бажаєш жорстко - потримаю. Хоча мені буде тебе невимовно шкода.
- Як раз НЕ хочу. Сором то одне, а лягати під невідомого - інше.
- Без проблем, тебе - я, дівок - він. Двох обробити вже тяжка фізична праця, куди третю.
- А господарі взагалі погодяться? Що ми так вже все розклали
- Погодяться. Казали, що можу прихопити когось. Ти, як завжди, вмієш втратипи)) Тільки ми їдемо в п'ятницю ввечері.
- А якщо сама доберусь в суботу?.. В п'ятницю ніяк(
Пізніше отримала повідомлення з "підтверджено", адресою і навіть номерами та розкладом маршруток.
Дачу знайшла швидко. Цегляний двоповерховий будиночок з двома берізками біля воріт. В моєму рідному містечку постійне житло у більшості менше.
- Бачиш, як зручно: завжди свіжі різки, - пошуткував Верх, зустрівший мене коло воріт. Я насторожилася:
- Але ж сьогодні не різками?.. - на різки в мене паніка.
- Планував, але, чесно кажучи, вчора загуляли, сьогодні заспали - не встиг. Ще й раптово, з приводу, почали. Так що ти зразу в бій.
Ми зайшли в будинок, Верх кивнув на одні з дверей:
- Швидко мий руки-ноги-попу і роздягайся. Ти ж любиш "з порогу".
П'ять хвилин. Я покурю і тебе заберу.
Я швиденько вправилась у ванній, роздяглася до трусів, склала одяг в рюкзак і стала у нижньої сходинки, прикривши руками навхрест груди.
Стояти майже голою у чужому помешканні ще той мандраж! Хоч би ніхто з господарів не спустився до повернення Верха!
Він не забарився. Хмикнув на моє прикриття і скомандував:
- Труси знімай! Сказано, як завжди.
Я зашарілася:
- Але ж... на квартирниках...
- Це не квартирник, вже казав. Групова сесія, любителька дефініцій. І нижні на ній голі. "Майстра і Маргариту" читала? Вважай, бал у Сатани. Зауваж, Сатана - не я, я ангел!
Під насмішливом поглядом Верха зняла останнє прикриття і змінила руки, прикривши однією низ лобка.
- Нашо ця цнотливість, якщо зараз все виставиш?)) Йди вперед, рюкзак візьму.
- Як я з'явлюсь перша?.. Давай, за тобою...
Прилетів ляпас по щоці:
- Пішла, я сказав. Розпатякалась! Берези таки наламаю!
З колотуном від хвилювання, я почала підніматися по крутих сходах, розуміючи, що мої сідниці виграють майже перед обличчям Верха.
Славабогу, кімната на другому поверсі виявилась за зачиненими дверима. Я зупинилась на площадці, пропускаючи Верха.
- А ну, зроби руки, як треба, цнотливиця!
Втупившись у підлогу, я прибрала руки за спину.
Верх взяв мене за вухо, відчинив в двері і підштовхнув в комнату.
З'явитися перед трьома незнайомими людьми голою, не прикритою хоча б руками - це... Глянути на господарів було вище моїх сил.
- А ось і гостя, з корабля на бал.
Я типу кивнула присутнім, вимовити щось не змогла.
- Вчасно) Приєднуйся до моїх Киць, - голос господаря звучав привітливо.
Приєднатися полягало у стати на коліна на диван, задом до центру зали. Бо Киці стояли так, наразі обернувшись, щоб мене роздивитись.
Господар лаштував щось по центру.
Верх махнув мені виконувати. Червона як рак, я пройшла до дивану. Жінки кивнули мені і посунулись, даючи місце.
- Кицьок вже трохи зігріли, залишилась ти. Попу ближче до мене, прогнися!
Я виставила попу, уявляючи сцену збоку, і Верх відляскав її долонею. Рука в нього важка, "розігрів" - повноцінна порція. Коли самі, до кінця я вже скрикую і сичу. Тут мені було соромно зразу голосити, схиливши голову я лише кривилась, закусивши губу. Господарки вивчально-радісно спостерігали. Чи дивився господар, не могла бачити.
- В мене все готово, - пролунав його голос. Верх припинив ляскати. - Ну, що, шикуйсь в чергу. З кого почнем?
- Та давай з твоїх. Моя нехай до тями прийде...
(далі буде)

#писулі
Третій не зайвий (закінчення)

...Приятель виходить з кімнати, а я розливаю чай, через стіл простягаю його гостю і, планово упускаю чашку. Окріп проливається на стіл, але бризки летять на Сергія Леонідовича і він по-справжньому скрикує.
У цей момент з'являється Макс:
- Що ти наробила, ідіотко!
- Ой, вибачте, будь ласка! Ви не обпіклися? Зараз все приберу... Вибачте...
Хочу підійти до гостя, але приятель грубо хапає мене за руку:
- Звичайно, прибереш! Язиком вилижеш! Скільки разів я вчив тебе, як подавати чай? Ти все одно робиш по-своєму! Скільки на мене проливала, а тепер і гостя обпекла!
Очима, повними сліз, дивлюся на Сергія Леонідовича, а той зі скорботним обличчям трусить кистю, ніби й справді обпікся.
- Погань така, зіпсувала вечір! - Приятель розвертає мене і з усієї сили шльопає через сукню по попі.
- Ой ... Не треба, прошу ... Я зараз все виправлю ...
- Ще як виправиш! - штовхнувши в спину, приятель змушує мене нахилитися і машинально упертися руками об стілець.
- Уперта, дурна дівка! - Отримую ще ляпас через сукню, а потім поділ задирається до голови.
- Не треба! - Я намагаюся піднятися і прикритися руками.
– Стояти! - гаркає приятель, ривком стягує з попи труси і дзвінко плескає по голих сідницях.
- Ой-й! Будь ласка, потім! – хничу я, отримуючи ще кілька шлепків.
Боковим зором бачу, яким жадібним поглядом Сергій Леонідович дивиться на розправу.
- Зрозуміло, і потім! – приятель нагороджує ще кількома ударами і звертається до гостя:
- Сергію Леонідовичу, давайте перейдемо до кабінету. А ти вставай і принеси нам новий чай. Я сам розіллю. Приношу наказане.
– Прошу Вас, – Макс сам акуратно подає гостю чашку. – І прошу пробачити за інцидент. Не сумнівайтеся, Юлію буде покарано за незграбність.
- Але покарання щойно відбулося… - зауважує гість.
- Ні, що ви. Це так – легке нагадування про обов'язки. Справжня прочуханка відбудеться завтра, в суботу.
Вдаю, що хочу перервати одкровення приятеля.
- Мені нема чого приховувати! На щастя, Сергій Леонідович поділяє мої погляди на місце жінки в суспільстві, і я можу не приховувати свої методи виховання порядної дружини.
- Так, принцип «діти, церква, кухня», на жаль, забутий сучасними жінками…
- У нас теж були дуже добрі традиції – суботні порки. Тоді і сім'ї були міцнішими, і порядку більше. До слова, можливо, Вам цікаво власноруч покарати Юлію. Думаю, так правильніше – око за око, зуб за зуб. Окропом ми її, звичайно, не обливатимемо, але, певен, ремінь обпалює не менше…
- Це, звісно, ​​дуже правильний принцип. А Юля не заперечує?
- Думку Юлі ніхто не питає! В родині я господар, чи не так, люба?
- Як вирішиш, Максе ... - відповідаю, не підводячи голови тремтячим голосом. Мої щоки та вуха без гри палають. При сторонньому мене ще не пороли.
- Взагалі, Сергію Леонідовичу, мені здається, що я дуже легко її шмагаю. Шкода, напевно. Інакше чим пояснити, що наставлене швидко забувається. Ваша участь нам дуже допомогла б. Нехай відчує справжній сором та біль. Можливо, це виправить, нарешті, її манери.
- Я завжди радий допомогти…
- Отже домовились? Завтра о 12-й Вас влаштовує?
- Цілком.
– Що для Вас приготувати? Ремінь, різки, скакалку?
- Дотримуватимуся вашого порядку…
- Тоді почнемо з ременя.
Прощаюся з гостем, так само не підводячи голови.
- Дякую за чудовий вечір, до зустрічі, - Сергій Леонідович добродушно поплескує мене по руці, промовисто кивнувши на демонстративно вивішений у коридорі широкий ремінь…

#писулі
Третій не зайвий (початок)

-Привіт, у мене до тебе справа, - тон у давнього приятеля, Макса, як завжди, діловий і вельми поважний.
– Слухаю.
- Це з приводу твоїх екстремальних уподобань…
О-о, цікаво! Так він називає мою цікавість до порки:
- Невже захотілося когось відшмагати?
- Ну, ти сама казала: я для цього занадто лінивий...
- Тоді що?
- Познайомився з дідом. З нашого бізнесу, з самих верхів. Зараз частіше за кордоном, але на пару місяців має проєкт у нашому місті. Я й раніше помічав його дивне ставлення до жінок, навіть гадав, що він нетрадиційний. А вчора ми «злегка» випили і він доволі відверто купу наговорив.
Виявилось, жінки кілька разів серйозно підставили бідосю. І спочатку він страшенно зненавидів жіночу стать. А згодом ненависть змінилася бажанням вказувати жіноцтву їхнє місце не минуло. Коротше, він дуже хотів би відшмагати жінку, але з його положенням у суспільстві важко знаходити об'єкти. З повіями зв'язуватися не хоче, вламути соплячек з вулиці - хто знає, де на них потім натрапиш!.. Дід мені дуже потрібний. Бачу, що подобаюся - він може мене просунути. Я вже закинув, що дуже пана розумію, сам тримаю свою подругу в строгості і не цураюся дати їй по задниці. Може, розіграємо сценку?
- Ти хочеш мене відшмагати в його присутності?
- Скажімо, я почну. Запросимо діда в гості - ти в чомусь провинишся, і я вирішу тебе покарати. А щоб було ще соромніше, запропоную це зробити гостеві.
- Думаєш, він погодиться?
- Ну, у нас буде ще кілька вечорів у барі... Встигну вкласти йому в голову цю думку.
- Ммммм, гаразд...
- Будь готова, незабаром подзвоню. Через пару днів я отримала лаконічне смс: «Зустрічаємось сьогодні о 8-й. Дід готовий» Справді, навіщо витрачати час на дзвінок? Хоч би приписав, чим поротимуть...
О пів на восьму я на квартирі у приятеля. Закінчую приготування столу, коли приходить гість. Жвавий, але непоказний дідок. Не дивно, що жінки не дуже його цінували. Та в моїй Темі такі якраз особливо старанні.
– Це моя подруга Юлія.
- Сергій Леонідович.
- Дуже приємно! Даруйте, не можу подати руку, - я трохи вклонилася гостю, тримаючи в руках тарілки з тарталетками.
- Гість на порозі, а ти не готова! Стіл мав бути накритий ще п'ять хвилин тому! - прикрикує на мене приятель, і я винно опускаю голову.
- Вибач, зараз закінчу.
- Ти заробила собі бали! Прошу в кімнату, влаштовуйтесь… - звертається приятель до гостя, який з цікавістю спостерігає моє "виховання".
Приношу останні страви, сідаємо за стіл. Точиться ніпрощо-розмова, Макс раз за разом обриває та аб'юзить мене, а Сергій Леонідович задоволено всміхається таким випадам.. Подаю чай. Час розпочинати гру...
(далі буде)

#писулі
Навчальна посібниця (закінчення)

...Кімната менша зали, колись бабусина, тому на стіні і підлозі килими. Залишені "для звукоізоляції" я не можу терпіти мовчки. Звісно, не волаю в усе горло, але сусіди такі сусіди.
На мене кімната діє як перемикач. Якщо у залі мандражувала від сорому, тепер дрижаки б'ють від страху. Розкладене вузьке крісло, відерце з різками, відкрита пласка коробка з паддлом і кількома ременями, аптечка.
Обертаю голову - очі у гості "по п'ять копійок". Вона відчуває погляд - і дивиться на мене із співчуттям. Ну, хоть хтось жаліє.
Екзекутор приносить із шафи моє простирадло і рушники, я застеляю крісло. А в фільмах кат готує плаху сам...
- На живіт. Припідніми попу.
Роблю з великого рушника валик, лягаю долілиць, підклавши його під пах, менший рушник затискаю зубами, руками вчіпляюся в край крісла, застигаю в очікуванні.
Подальші звуки знаю, наче бачу: ось екз витягає з відерця різки, стряхує, кладе на столик. Ось скидає сорочку, лишається у футболці. Ось бряцає знятий наручний годинник. Зараз...
Нетиповий звук - шумне зітхання спостерігачки.
- Олена, підходь ближче. Побачиш, які красиві смужки набухатимуть на сідницях...
Нестримую стогін.
- З чого це? Ти знаєш, я не люблю награність.Стогуть, коли боляче. Хоча б отак.
Скільки не чекай першого удару, він завжди гострий. Вжжжик - обпікає - і я смикаюсь з айком.
- Ляж рівно. То було, щоб не стогнала даремно. Поки терпи, не влаштовуй цирк.
Хоч наші порки каральні, екзекутор шмагає за наростаючою - перший десяток, а то і два не дуже сильно. Але чи через паузу в екзекуціях, чи через перший болющий стібок, чи хвилювання через глядачку - навіть перші десять дються мені важко, ледь змовчую. Хоча попу вдається втримати рівно.
Перед наступним десятком кілька секундна пауза - екз бере нову різку.
- Згадала, як це? А тепер згадуй свої провини і дякуй, що є кому їх відпускати...
Далі нахлинає Біль, різкий, протяжний, як поріз... опік - взвивання - вертіння задом в намаганні остудити половинки - хапання руками... Про себе рахую, та швидко збиваюся, свідомість затуманюється, схоплююсь-лягаю як робот. Лягаю все повільніше і повільніше...
- Піднімися на коліна. - Екзекутор замінює валик на дві великі диванні подушки. - Лягай.
Я знаю, що це означає і даю волю сльозам. Зараз підсіднична складка - найболючіше місце - буде зручно розкритою, і отримаю саме по ній.
- Не треба, прошу!..
- Олена, тримай її за плечі.
Олена обережно притискає мої плечі, але не втримує після першого ж удару під сідниці. Я скидую її, хапаюся за попу, присідаю на литки і заходюся в плачу. Екз хапає мене за волосся і штовхає вперед.
- На місце! Ще 5.
Цього разу Олена буквально навалюється на мене і починає шепотіти:"Потерпіть... потерпіть... ще трохи... ще один.."
Несподівана "фіксація" з мантрами допомагають - хоч з криком, але витримую призначене.
Після п'ятого удару екзекутор, мабуть, робить знак - Олена відпускає мене і я в волю ридаю, погладжуючи попу.
Екз приносить склянку мінералки. Випиваю її з цокотом зубів по склу.
- Лягай, оброблю задницю.
Казковий момент! Останній раз попу обпікає, цього разу антисептик. А за ним настає блажена хвилина змащування гелем, з масажем. У приступі вселенської вдячності хапаю і цілую руки екзекутора:
- Дякую за покарання...
- Сьогодні тобі трохи дісталося. Але сама винна - не пропускай. Йди і не гріши. Чи гріши, щоб прийти ще))
Зараз покажу, що вийшло.
Клацає смартфоном і демонструє наслідки.
- Олена, а тобі як, подобається? Ти ж наступна.
Не бачу її очі. Але не втікла. Певно, домовляться.
- Можеш вдягатися. Чай-каву зробити?
- Ні, дякую. Якщо перегляду навзаєм не можна, трохи отямлюсь і піду...
- Сьогодні ми тільки спробуємо. Не буде на що дивитися. Але Олена тобі винна...
Коли я зайшла в залу попрощатися, гостя вже не сиділа за кавою, а стояла очі долу із червоними щоками.
Екз зачинив за мною двері і я почула знайоме: "Роздягайся!". Треба буде сказати, щоб у коридорі тихіше і обережніше розмовляв, бо усюди вуха...