В тематичному та навколотематичному середовищі затягали до дир, замацали до блиску два слова.
Тягають як скажені бобікі помойного кота... До місця ліплять та не до села, а ні до міста ...
Це слова "адекватність" та "естетіка".

Для тих, хто живе в місцевості віддаленої від залізниці, надам підказку. Є така собі вікіпедія, якщо вдома не було тлумачного словника, або скурили його з самосадом.


Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisthēta — відчутні речі та aisthanesthai — пізнавати) — філософська наука, що вивчає природу (завдання, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.


Перша сторінка «Естетики» (175 Олександра Готліба Баумгартена (1714—1762).
Естетика — наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче ставлення людини до дійсності, наука, що вивчає своєрідний досвід освоєння навколишньої дійсності, внаслідок якого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсису, духовної насолоди тощо, відчуває власну органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом[1].

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і прищеплювання критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів — що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є гарним і як ми визначаємо стандарти такого судження. Об'єктивні підходи твердять, що краса чи цінність, є в самому предметі і що власне естетичні судження, є або правильними або помилковими.