Катерина

41 тиж. - »

#бд #текст #bd #брет #brat #творчість #проза

– Не приїду!
Надуті губи і щоки можна було представити навіть не дивлячись на неї. Це звичайний виклик, без відео, бо лише на нього поки є сили.
– Не приїду і крапка! Ти мене не розважаєш! Тільки ото погрожуєш. Жодних квітів, тартів, солодкої вати, повітряних кульок, котячих кафе і нових суконь. Фу, таким бути! Жахливий Пан!
Все це було звичною грою-заграванням. Було звичним, якби не...
– Я викликав таксі, – спокій і рівновага.
Вважай мантра сьогоднішнього дня: забагато роботи, головний біль, а ще й ця Головний Біль і домовленість про зустріч.
– Ні!
Я зітхаю.
– Принцесо, ми домовлялися.
– Ні!
Категоричність – її все. Принцесогоричність – її все. Принцеса-горе-вічність. Моя біда і моя вдача.
– Принцесо, – «Може нагарчати? Лінь.» – Принцесо, це вже друге таксі. Сідай, будь ласка. – втома і надія.
– Ні! Вмовляй і благай! – «..Ромео, скажи мені чесно...» – Інакше ж – ні!
Ооо... Рука-обличчя. Заї*ала. Жодних цензурних слів і тільки фантазії без БДР. Серйозно, друга машина. Рейтингу це мені не додає, а жагу крові – ще й як. Бунт у неї на кораблі, ну-ну. Тепер ще й вмовляти. Щоб вона..., щоб вона гарно доїхала, а тут вже «поговоримо». Дихати це важливо, це корисно, тому дихаємо.
– Принцесо... Це. Друга. Машина. Ти хочеш мені сказати «Червоний»?
– Ні, – трохи агресивне? – раб.
Ох, тут буде весело. Цікаво, чи обирала вона між образити і зачепити?
Знаю її давню фантазію з такою ситуацією. Будемо грати:
– Ваша Величносте, прошу Вас! Сядьте у таксі, щоб воно привезло Вас до моїх очей. Зробіть ласку: будьте милостиві у можливості доторкнутися до Ваших ніг і обсипати Вас пелюстками квітів. – «правда гарний монолог, а?» .
Додамо більше патетики, поки таймер додає більше хвилин простою машини:
– Ваша Світлосте, чеснот Ваших не перелічити поетам всієї людської історії. Ім'я Ваше на скрижалях священних зберігають під вартою, бо воно розбиває серце вразливих. Благаю Вас, схиляючись низько і подих затримуючи над бархатом кисті, приїдьте до мене...
Поїздка почалася! Ха! Все ж поряд стояла, дупа-що-скоро-буде-дуже-бита.
– Тобі пощастило, я добра сьогодні. – зверхнє – Приїду. Зараз сяду у машину. Оооо, Принцесо, сяяяядеш ти у машину, угу, їдь вже безпечно.
– Вмовив! – гордо.
Дихаємо. Вона їде, гра продовжується, день починається, руки сверблять, архангели девайси розкладають – все буде і-де-аль-но.
Треба швидко відповісти:
– Дякую Вам, Ваша Прекрасносте. Чекаю. – завершити розмову.
Хвилин 30 і вона буде тут. Плани були інші, але що поробиш: Принцеса це почала, а я – закінчу. Де вона сховала електро-паличку?

*Кхе, ч.1.

Вподобайка

Коментар

Поділитися

16 тиж. - »

Незвичайне знайомство. Розповідь.

Це був звичайний вівторок пʼятниці. Вона тендітно жувала кіпарис біля кавʼярні, а він ліниво блукав вулицями з афішею про крутість патріархальних цінностей. Як в третій раз його плакат звалився йому на голову, він окинув сумним поглядом вулицю, кавʼярню, кіпарис та Їі.
«Це доля!» - пролунало у його голові - непоміченим , у червоному костюмі з блискітками ходив за ним чоловік з гучномовцем, який і промовив це у його вухо.
Вона відірвалася від кіпариса і відірвала у кіпариса гілочку. Вона побачила його.
«Це доля!» - пролунало у її голові - непомічений чоловік у червоному костюмі з блискітками та гучномовцем у руках.
Він і Вона підстрибнули, поляскали у долоні, покукарекали та побігли в обійми один одного. Вона – з гілочкою кіпариса у роті та домінуючим поглядом, який тиснув на власників кавʼярні і вони боялись відігнати цю дивну жінку, та який приманив Його. Він - відкинувши плакат про патріархальні цінності, діставши та вдягнувши через плече стрічку з номером ящику у АТБ, де лежали його улюблені до обіду медові гуашеві фарби та труси з написом «належу тигриці».
Непомічений чоловік у червоному костюмі з блискітками катався по землі та цілувався з гучномовцем.
Це доля!

@моє